СЕЛЕН

СЕЛЕН (Selenium < грец. Selena — місяць), Se — елемент VIA групи IV періоду періодичної системи елементів Д.І. Менделєєва, пор. н. 34, ат. м. 78,96. Відкритий Я. Берцеліусом у 1817 р. С. має декілька модифікацій: від червоного порошку до кристалів червоного, помаранчевого чи сірого кольору. Елементний С. будь-якої модифікації — це гомоланцюговий неорганічний полімер. Найбільш термодинамічно стійкий С. — полімер із гвинтоподібними макромолекулами. При плавленні С. утворюється рідина, яка складається з ланцюгів і замкнутих кілець. Порошкоподібний аморфний С. — дуже тонкий червоний порошок із густиною 4,82 г/см³. При нагріванні стає клейким, при 50 °С темніє та м’якшає. Скловидний аморфний С. — коричнево-чорна крихка маса з металічним блиском, легко дряпається та подрібнюється на темно-червоний порошок. Густина — 4,28 г/см³. Не має точної Т_пл. При 50 °С ще твердий, >100 °С починає розм’якшуватися, а при 250 °С — це рідина. Майже нерозчинний у CS₂. Т_кип С. (будь-якої модифікації) — 684,8–688 °С. У хімічних сполуках С. виявляє ступені окиснення –2, +4, +6. При кімнатній температурі С. на повітрі, у воді та в атмосфері О₂ стійкий, не реагує з хлоридною та розведеною сульфатною кислотами, добрерозчинний у концентрованій нітратній кислоті та царській воді; у лугах С. розчиняється повільно, з окисненням. При нагріванні С. окиснюється з утворенням SeO₂, часто окиснення С. супроводжується горінням (полум’я синього кольору). С. реагує з фтором (при кімнатній температурі), з хлором і бромом (при незначному нагріванні), з йодом С. практично не взаємодіє. Методи визначення С. включають якісні проби та кількісні методи. Найбільш поширеною якісною пробою на С. є реакція його відновлення у розчині хлоридної кислоти сірчистим газом, гідразином або гідроксиламіном. Виділений С. утворює червоний осад. Кількісні визначення С. здійснюють калориметричними методами.

Загальний вміст С. у земній корі становить 6·10^–5% за масою. С. складається із суміші 6 стійких ізотопів із масовими числами 74 (0,78%), 76 (9,0%), 77 (7,6%), 78 (23,5%), 80 (49,8%), 82 (9,2%) та 17 радіоактивних ізотопів з масовими числами від 68 до 91, які мають 11 ізомерів. С. міститься у деяких рідких мінералах, напр., берцеліаніті Cu₂Se, науманіті Ag₂Se, клаусталіті PbSe. Сполуки С. є незначною домішкою в таких поширених сполуках сірки, як залізний та мідний колчедан, цинкова обманка, галеніт. С. міститься у покладах сірки, головним чином, вулканічного походження. С. є складовою частиною багатьох рослинних і тваринних організмів, у мільйонних частках відсотків С. накопичується у печінці.

Промисловим джерелом одержання С. є відходи виробництва сульфатної кислоти, які накопичуються в пилових камерах, а також анодний шлам при очищенні міді електролізом. Світове виробництво С. не перевищує сотню тонн на рік. Металічний чистий С. можна одержати або відновленням селенітної кислоти оксидом сульфуру (IV):

H₂SeO₃ + 2SO₂ = Se↓ + 2H₂SO₄,

або охолодженням розплавленого С. до 180 °С чи нагріванням аморфного С. протягом декількох годин до 150–200 °С. Аморфний порошкоподібний С. одержують відновленням селенітної кислоти за допомогою SO₂, Zn, ZnCl₂, Fe, P₄O₆ та ін. на холоді або осадженням водою розчину С. у концентрованій H₂SO₄. Аморфний скловидний С. одержують з технічного С. нагріванням до кипіння при повільній взаємодії з SO₂ з подальшою перегонкою у склянку з водою, де він твердіє у вигляді перлів, або при повільному охолодженні розплавленого С. до 50 °С, коли він застигає в аморфну масу. Кристалічний С. із крупними фракціями та дрібнокристалічною масою одержують при кип’ятінні червоного аморфного С. в CS₂.

С. як антиоксидант бере участь у регуляції вільнорадикальних процесів в організмі, напр. перекисного окиснення ліпідів. С. збільшує еластичність тканин і надходження кисню до серцевого м’яза. Використання С. дає позитивні результати при лікуванні раку простати. С. є типовим напівпровідником, застосовується у фотоелементах, на телебаченні, в оптичних та сигнальних приладах; у селенових випрямлячах; при одержанні рубінового скла.

З Гідрогеном С. при нагріванні утворює селенід водню (H₂Se) — безбарвний газ з неприємним запахом з Т_пл — 65,7 °С і Т_кип — 41,4 °С, К_д у водних розчинах 1·10^–4. З Оксигеном С. утворює два оксиди: SeO₂ — летку тверду речовину з Т_пл 377 °С, розчинність у воді становить 70 г/100 г H₂O, сильний окисник та SeO₃ — тверду речовину з Т_пл 121 °С, яка енергійно взаємодіє з водою. Відповідні оксидам кислоти: селенітна H₂SeO₃ — біла гігроскопічна тверда речовина та селенатна H₂SeO₄ — біла кристалічна речовина, Т_пл — 62,4 °С, її водний розчин — сильна кислота, з якою взаємодіє золото. З металами С. утворює сполуки — селеніди (напр. K₂Se), які за загальним характером подібні до сульфідів. С. належить до біогенних мікроелементів, а його сполуки є отрутами, які можуть чинити значну професійну шкоду. Напр. ГДК для H₂S i SeO₂ — 0,1 мг/м³. Дисульфід С. SeS₂ (сульсен) — твердий розчин С. та сірки. Використовують при лікуванні себореї волосяної ділянки голови. Селенітові середовища — рідкі середовища, призначені для накопичування в досліджуваному матеріалі патогенних бактерій родини Enterobacteriaceae, переважно сальмонел. Основним діючим компонентом середовищ є натрій гідрогенселеніт (NaHSeO₃).

БМЭ. — М., 1974. — Т. 23; Суховєєв І.В., Сенченко Г.Г., Ковтун Г.О., Приплавко С.О. Металовмісні лікарські препарати. — К., 2000; Химическая энциклопедия. — М., 1988. — Т. 4.